Олії для мила: властивості, вибір і заміна у домашньому миловарінні

Три олії в рецепті — і мило вже виходить зовсім інше. Одна дає твердий брусок, що не тане в мильниці за тиждень. Інша — дрібну кремову піну, від якої шкіра після душу не стягується. А чиста оливкова, без нічого, дасть тобі слизьку зеленувату масу, яка визріває місяцями й ледь піниться. Я довго думала, що головне в милі — це луг і його правильний розрахунок. Луг, звісно, теж важить, без нього мила не буває взагалі. Але твердість, піна й ота ніжність на шкірі народжуються насамперед із того, які олії ти взяла й у якій пропорції їх поєднала. Ось про це й поговоримо.

Які бувають олії для мила і чим вони відрізняються?

Найпростіше, з чого я почала розбиратися колись, — це поділити всі олії на три купки прямо на столі. М’які, тверді й крихкі. М’які — це ті, що рідкі при кімнатній температурі: оливкова, касторова, мигдальна, рисова. Вони пальцем зачерпуються, ллються без опору. Тверді олії теж густі, але їх ще можна набрати ложкою (кокосова, ши, манго). А от какао-масло чи пальмову доводиться колупати, розколювати шматками. Крихкі. Оце й уся класифікація, до якої я звикла.

М’які олії роблять мило м’яким і повільно тверднуть. Оливкова на цьому — королева. Кастильське мило, де сама тільки оливкова, стоїть на визріванні шість місяців, а то й довше, і я щоразу нервую, чи не рано дістала. Зате маса на сліду тягнеться повільно, лишає час на візерунки, на переливи кольору. Свірли на такій основі виходять чисті. Не поспішаєш.

Тверді й крихкі олії — навпаки. Кокосова, пальмова, какао, ши дають брусок, який твердне швидко й легко виходить із форми. Кокосова ще й піниться так, що аж радісно: багато густої піни, добре очищає. Але в надлишку шкіру сушить, і межу я ще назву нижче. Касторова підсилює піну, кладу її мало, бо перебір робить брусок липким.

А тепер історія, за яку мені досі трохи соромно. Якось варила партію з какао-маслом і поклала його близько чверті, захотілося «поживнішого». Кинула шматки в олії, вони довго не хотіли розходитися, я мішала, поки не зникли останні білі грудочки. Через два дні по краю бруска пішла тонка тріщина, потім друга. Провела нігтем, а край сухий і крихкий, як стара штукатурка. Крихкі олії в надлишку так і роблять. Викинула половину форми. Записала червоним у зошит, поряд намалювала злого чоловічка, щоб не забути.

І головне, що я засвоїла назавжди. Замінюєш одну олію іншою, обов’язково перераховуй луг через калькулятор. Але про це докладніше в секції про заміну, там і розкладу, чому «на око» тут не працює.

Як вибір олій впливає на властивості мила?

Склад жирних кислот у кожній олії — ось що насправді вирішує, яким вийде брусок. Не аромат, не колір. Оце. Одна олія дає твердість, інша тягне за собою м’якість, третя пінистість, і поки ти не почнеш дивитися саме на цей склад, а не на красиву етикетку, мило виходитиме випадковим. У мене так і було спочатку: лила, що під руку попало, і дивувалася, чому один брусок кришиться, а інший розм’якає в мильниці за три дні.

М’які олії роблять мило м’яким і повільно тверднуть, зате з ними чудово виходять свірли, ті плавні розводи всередині бруска. Тверді дають щільність і швидше застигають, брусок легше виймається з форми. Це фізика, не магія: чим більше в олії насичених кислот, тим твердіший і довговічніший брусок; чим більше ненасичених, тим м’якше й лагідніше мило.

Лауринова кислота, якої багато в кокосовій, тягне за собою і твердість, і буйну піну (саме через неї мило пінить так, що в раковині гора бульбашок). Але вона ж і очищає агресивно, і якщо олії з нею забагато, шкіра після вмивання стягується. Одного разу я спокусилася на ту рясну піну, поклала кокосової більше норми, і потім чоловік сказав, що обличчя ніби пергамент. З того часу не жадібнічаю.

Олеїнова кислота працює навпаки. Нею багата оливкова, і саме вона кондиціонує, тобто пом’якшує, робить мило лагідним до шкіри. Мило з великою часткою олеїнової тверде на дотик не одразу, зате не стягує й доглядає. Коли я підбираю рецепт, я подумки складаю ці кислоти, як інгредієнти в супі: трохи очищення, трохи піни, побільше догляду. Ось і весь механізм.

Які показники олій важливі для миловара?

Перше число, яке я взагалі шукаю в кожної олії, — це SAP. Сапоніфікаційне значення. Коротше, воно каже, скільки лугу треба, щоб конкретна олія повністю омилилася й не лишила голого їдкого залишку. У кокосової воно одне, в оливкової інше, і саме тому не можна взяти рецепт, поміняти половину олій «на око» й не перерахувати луг. Не спрацює. Я щоразу заганяю склад у мильний калькулятор, навіть коли міняю якусь дрібницю. Більше SAP зазвичай і мило твердіше виходить.

Далі йде йодне число, і його я довго ігнорувала, поки не втямила логіку. Менше число тверде мило, довговічний брусок. Більше м’якше й таке, що краще доглядає шкіру, кондиціонує. Тут є пастка: якщо йодне число понад 140, олія схильна до тих неприємних помаранчевих цяточок згодом, майстри звуть це DOS. Бридота. Рятує антиоксидант, той самий екстракт розмарину, я його капаю в олії, схильні гіркнути. Капаю буквально кілька крапель на всю миску олій, розмішую, і по кухні йде трав’яний гіркуватий дух.

INS — це вже похідний орієнтир для балансу мила. Ідеал крутиться десь коло 160. Підкреслю: орієнтир, не закон. У мене чудові бруски виходили і з цифрою нижче, просто визрівали довше й пінилися скромніше.

Ці три числа я й тримаю перед очима, коли складаю рецепт. SAP каже про луг, йодне про твердість і схильність гіркнути, INS про загальний баланс. Дивишся на них разом, і мило перестає бути лотереєю. А пальмову я завжди розтоплюю повністю, до останнього шматочка, інакше жирні кислоти лягають нерівномірно й партія виходить плямиста.

Які олії найчастіше використовують у милі та як їх комбінувати?

Кокосова — це та олія, з якої я починаю майже кожен рецепт. Вона дає тверде мило й ту саму рясну піну, за якою всі женуться. Очищає добряче. Але тут пастка: якщо покласти більше 30–35%, брусок починає сушити шкіру так, що після душу тягне. Тому тримаю її в межах 20–30%, не вище. Для чутливої шкіри ближче до нижньої межі.

Оливкова працює навпаки. Вона кондиціонує, робить мило м’яким і лагідним, і саме вона рятує, коли кокосова передавила. Кладу від 25 до 50%. Якщо взяти 100% оливкової, вийде кастильське мило, ніжне до непристойності, але твердне воно повільно. Дуже повільно. Півроку, а іноді й довше, поки брусок стане таким, щоб не розмокав у мильниці за два дні.

Пальмову беру заради твердості й кремової, щільної піни, не такої повітряної, як від кокосової, а густішої. До 30% у рецепті. Її обов’язково повністю розтоплюю перед тим, як зважувати, бо жирні кислоти в ній розшаровуються, і якщо зачерпнути з холодного відра, пропорції попливуть. Ставлю відро в теплу воду, чекаю, поки все стане однорідно-жовтим, без білих острівців на дні. Хто не любить пальмову з етичних міркувань, лард або яловичий жир заміняють її майже один до одного. Тверде, кремове, довговічне мило. Пахне спершу дивнувато, зізнаюся, але після визрівання запах іде.

Касторова окрема історія. Вона підсилює піну, робить її стійкішою, тягучою. Але це та олія, де легше за все налажати. Тримаю 5–8%. Понад 10% і брусок стає липким, неприємно так, ніби не домився. Перевіряла. Більше не експериментую.

Тверді масла (ши, какао, манго) я називаю про себе «розкішшю». Вони додають твердості й кондиціюють одночасно. Ши кладу 5–10%, воно дає ту оксамитову кремовість, від якої мило гарно ковзає по шкірі. Какао 15–20%, більше ризиковано, брусок може потріскатись. Манго до 15%, десь між ши й какао за відчуттям.

М’які олії (мигдальна, авокадова, рисова) між собою взаємозамінні, всі багаті олеїновою кислотою, всі кондиціюють. Якщо в рецепті стоїть мигдальна, а вдома лишилась рисова, спокійно міняю. Грейпфрутове, виноградне, лляне, конопляне теж кондиціюють і дають м’яке мило, тримаю їх до 15–20%. З лляною обережно, вона швидко гіркне, зберігається місяців шість, не довше.

І щоразу, коли хтось питає про заміну, нагадую: поміняли олію, перерахуйте луг. Чому саме так і як я це роблю на практиці, розкладаю в наступній секції.

Чим керуватись при заміні олій у рецепті мила?

Найперше, що я роблю, коли хочу викинути з рецепта одну олію й поставити іншу, лізу в калькулятор. Не в голову. У калькулятор. Бо кожна олія має своє SAP-значення, тобто скільки лугу треба, щоб її повністю омилити, і навіть заміна ложки на ложку може зсунути це число так, що готовий брусок або лишиться з надлишком лугу, або, навпаки, з надлишком незреагованого жиру. Я користуюсь SoapCalc, іноді Lovin Soap Studio, переганяю новий склад повністю, від нуля, ніби це зовсім свіжий рецепт. Здається зайвим. Не зайве. Одного разу я понадіялась на око, більше не роблю так.

Тепер про те, що реально можна міняти без болю. Лард і тваринний жир — це найближчі родичі пальмової олії за поведінкою в милі, їх кладуть один до одного, у пропорції 1:1, і мило виходить таке ж тверде, кремове, довговічне. Просто. Пальмова дає твердість і густу вершкову піну, лард дає рівно те саме відчуття на шкірі. Тут я справді розслабляюсь. Пропорцію не переставляю, лугу калькулятор перерахує сам під новий жир, і на цьому історія з пальмовою в мене здебільшого закінчується.

А от де новачки часто спотикаються, думають, що какао-масло чи ши так само підмінять пальмову в тій самій кількості. Не підмінять. Какао-масло справді додає твердості, але воно крихке й ламке по-своєму, і якщо взяти його забагато, брусок піде тріщинами. Межу я вже називала й вище не лізу. Ши поводиться геть інакше: воно м’якше, кондиціонує, додає кремовості, і замінити ним тверду пальмову один до одного не вийде, мило стане податливіше, ніж ти чекала. Тому ши я тримаю як добавку до характеру, а не як опору твердості. Це різні ролі. Плутати їх, марнувати олію.

Дві цифри, за якими я стежу під час будь-якої заміни, — це SAP і йодне число. З SAP усе прямо: більше значення, більше лугу, і зазвичай твердіше мило. Йодне число показує інше: чим воно менше, тим твердіший брусок, чим більше, тим м’якший і кондиціонуючіший. Коли я міняю тверду олію на м’яку й не дивлюсь на йодне число, отримую масу, яка тижнями не хоче виходити з форми. Липне. Мнеться. Дратує страшенно. А якщо, навпаки, набити рецепт крихкими оліями й проґавити баланс, брусок сохне й тріскається по краю. Тому перед заміною я подумки прикидаю: я зараз зсуваю мило в бік м’якшого чи твердішого, і чи не завалюся в крайність.

Ще одна річ, про яку легко забути в запалі. Олії з високим йодним числом схильні пізніше давати ті бридкі помаранчеві плями, прогіркання, яке проступає на готовому милі. Якщо ставлю в рецепт щось таке, кидаю трохи екстракту розмарину як антиоксидант. Не завжди рятує на всі сто. Але шанси на нормальне визрівання підвищує помітно. Зберігаю готові бруски на дерев’яній полиці, кожен окремо, щоб продувало з усіх боків, і час від часу перевертаю, ніби хліб.

Мигдальну, авокадову й рисову між собою я міняю досить вільно, вони всі багаті олеїновою кислотою, кондиціонують, поводяться схоже. Тут пропорції гуляють, і мило пробачає. А от касторову навіть у заміні тримаю в тій самій вузькій межі, бо перебір робить брусок липким, і жоден калькулятор цього не виправить. Це вже не про луг, а про характер самої олії.

Підготовлено за матеріалами:
Soap Making Oil Chart — SAP Values, Fatty Acids & Oil Properties | SoapCalc (soapcalc.net)
Soapmaking Oil Chart – Lovin Soap Studio (lovinsoap.com)