Мило з нуля холодним способом — покрокова рецептура та нюанси

Пережир у 5% вирішує, чи стане натуральне мило м'яким, чи їдким. Дрібниця на папері. Кілька грамів олії, які луг не встиг з'їсти. Але саме вони лишаються на шкірі плівкою, що не стягує й не пече. Я довго недооцінювала цю цифру, поки одного разу не зробила брусок зовсім без запасу, і шкіра після нього скрипіла, як після господарського. З того часу я рахую пережир для кожної партії окремо, записую в той самий пошарпаний зошит. Холодний спосіб узагалі прощає менше, ніж здається. І водночас він простіший, ніж лякають у відгуках.

Що таке мило з нуля холодним способом і чому воно особливе

Холодний спосіб тримається на одній простій реакції, яку видно, якщо стояти над каструлею і не лінуватись мішати. Олії зустрічаються з лугом. І починається омилення: тригліцериди в оліях розщеплюються, жирні кислоти чіпляються до натрію, утворюється власне мило, а гліцерин виділяється сам собою, як побічний продукт. Оцей гліцерин я й люблю найбільше. Він лишається в бруску. Він і дає те відчуття, коли шкіра після миття не стягнута, а м'яка. У промислового мила гліцерин здебільшого виганяють, а тут він твій.

Луг тут їдкий натр, NaOH, той, що для твердого бруска. Не калій, той для рідкого. І все рахується мильним калькулятором за SAP кожної олії, бо кокосова, наприклад, бере приблизно на 40% більше лугу, ніж оливкова. Переплутаєш, отримаєш або їдку цеглину, або кашу.

Тепер про те, чому я взагалі сюди прийшла. Колись я залила партію з 5% пережиру на чутливу шкіру, як завжди. Але переплутала SAP, узяла число для калію замість натрію, і лугу пішло менше, ніж треба. Брусок вийшов м'який, масний, пінився ледь-ледь. Через тиждень я ним умилась, і шкіра під вечір горіла, тонким таким незрозумілим жаром. Не опік, але неприємно. Викинула всі вісім брусків. Записник тоді й завела.

Найкрасивіше в холодному способі — що ти кермуєш складом сам. Насичені жирні кислоти дають твердість і скромну піну, ненасичені дають зволоження й те саме кондиціонування шкіри. Зрушуєш співвідношення, і брусок під чутливу шкіру виходить інакшим, ніж під жирну. Пережир тут теж важіль: лишаєш частину олій неомиленими, 5% для новачка, до 8% якщо шкіра суха. Цікаво, що навіть у добре зварених брусках частина поліненасичених кислот так і лишається неомиленою, і саме вони, ці залишки, тихо формують, як мило відчувається на шкірі.

А ще луг завжди йде у прохолодну воду, ніколи навпаки. Окуляри, рукавички, вікно навстіж.

Які інгредієнти потрібні для мила з нуля?

Три речі, без яких мила з нуля просто не вийде: олії, луг і вода. Це фундамент. Усе інше від лукавого, точніше, від бажання зробити брусок гарнішим і приємнішим для шкіри.

Олії я ставлю на перше місце, бо саме вони вирішують, яким мило буде в руках. Тверде воно чи м'яко мнеться під пальцем, дає рясну шапку піни чи скромні дрібні бульбашки, сушить чи лишає шкіру гладенькою. Усе це закладено в жирних кислотах кожної олії. Кокосова дає густу, майже зухвалу піну і твердість, але якщо її забагато, стягує шкіру так, що хочеться одразу намазатися кремом. Оливкова навпаки. М'яка, ніжна, делікатна до найвередливішої шкіри, тільки піна в неї бідненька і брусок довго визріває. Я це люблю, чесно. Олива пахне травою, поки ще не змішана з лугом.

Тверді жирні кислоти, насичені, пальмітинова й стеаринова, відповідають за те, щоб брусок був щільний і служив довго. Ненасичені, олеїнова й лінолева, дають зволоження і м'якість. Тому рецепт майже завжди це баланс. Трохи кокосової для піни, добра порція оливкової для лагідності, інколи касторова, щоб піна була кремовіша. Цікавий момент: частина олій так і лишається в милі неомиленою, поліненасичені жирні кислоти здебільшого не вступають у реакцію, і саме вони впливають на те, як брусок відчувається. Тобто мило ніколи не буває стерильно «чистою сіллю». Завжди є цей живий олійний слід.

Луг. Гідроксид натрію, NaOH, їдкий натр, як хочете, так і називайте, суть одна. Для твердого мила потрібен саме він. Для рідкого беруть гідроксид калію, KOH, і плутати їх не можна: це різні розрахунки й різний результат. Кількість лугу не вгадують і не беруть «на око». Її рахують за омилювальним числом кожної олії в мильному калькуляторі, окремо для кожної, потім підсумовують. Кокосовій, наприклад, лугу треба приблизно на 40% більше, ніж оливковій. Тому замінити одну олію на іншу без перерахунку це пряма дорога до зіпсованої партії.

І трохи менше лугу, ніж потрібно для повного омилення, лишають навмисне. Це пережир. Та частина олії, що не зреагувала і доглядає шкіру. П'ять відсотків — стандарт, для сухої шкіри піднімаю до восьми. Без пережиру взагалі брусок виходить надто їдкий, я б таким митися не стала.

Вода. Третій кит. У ній розчиняють луг, і запам'ятайте раз і назавжди: луг сиплемо у воду, ніколи воду в луг. Тільки в прохолодну, в окулярах, у рукавичках, біля відчиненого вікна. Посуд не алюмінієвий: їдкий натр з алюмінієм дає реакцію з виділенням водню, і це вже не жарти. Скло я для лугу теж не беру, тільки міцний пластик або нержавійку. Стандартне співвідношення води десь третина від маси олій, концентрацію лугу вище 40% не роблю.

А далі починається найприємніше. Те, що перетворює брусок мила на щось своє. Ефірні олії, лаванда, апельсин, м'ята, евкаліпт, дають аромат і трохи користі. Рослинні екстракти, той самий розмарин, працюють і як добавка, і як природний антиоксидант, що притримує прогіркання. Натуральні барвники, косметична глина, пелюстки квітів, мелена кава для скрабу. Глину я люблю окремо: вона і колір дає, і робить брусок матовим, шовковистим на дотик. Пелюстки кладу обережно: деякі від лугу буріють і виглядають потім, наче пліснява, хоч це не вона. Краще ті, що тримають колір.

Як правильно розрахувати луг і пережир?

Кожна олія омилюється по-своєму. Це перше, що варто вкласти собі в голову, перш ніж тягтися до калькулятора. У кокосової олії апетит на луг значно більший, ніж в оливкової, приблизно на 40 відсотків. Звучить дрібно. Але на партії це різниця між м'яким бруском і таким, що шкребе шкіру.

Вся арифметика тримається на сапоніфікаційному значенні, SAP value, якщо хочете технічно. По-простому це число, яке показує, скільки грамів їдкого натру треба, щоб омилити один грам конкретної олії. У кожної олії воно своє. Тому коли я змішую, скажімо, кокос, оливку й касторку в одній партії, я не беру якесь усереднене число з повітря. Рахую кожну олію окремо. Потім складаю. Тільки так.

Намагатися прикинути «на око», скільки лугу піде на суміш, це найкоротший шлях до зіпсованої партії. Перевіряла. Свого часу думала, що раз олії схожі за щільністю, то й луг можна усереднити. Дурниця. Маса повелася непередбачувано, слід ловила вдвічі довше, ніж очікувала, і брусок вийшов нерівний за твердістю. Відтоді тільки окремий розрахунок для кожної олії через мильний калькулятор. Він сам підтягує SAP-значення, я туди вношу грами, він видає луг і воду.

Тепер про пережир. Це моя улюблена частина, бо саме вона робить мило милом, а не засобом для чищення раковини. Пережир, англійською superfat, це навмисний надлишок олії, який лишається в милі неомиленим. Досягається просто: я кладу трохи менше лугу, ніж потрібно для повного омилення. Частина олії не реагує з лугом і лишається в бруску, доглядаючи шкіру замість того, щоб перетворитися на сіль жирної кислоти.

Скільки лишати. Промисловий стандарт — 5 відсотків. Це баланс: мило достатньо чистить, але не сушить і не дере. Для зволожувального бруска, якщо шкіра суха або ви робите мило під зиму, можна підняти до 8 відсотків. Я для чутливої шкіри частіше тримаюсь ближче до восьми, ну, інколи сім із половиною, якщо суміш і так багата на оливку. Тут уже відчуття, а не строге правило.

Окремий випадок — суто кокосове мило. От де треба бути обережним. Кокос омилюється агресивно, чистить жорстко, і якщо лишити стандартні 5 відсотків, брусок виходить надто різкий. Для стопроцентного кокосового мила пережир задирають аж до 20 відсотків. Звучить дико багато, але інакше воно надто їдке для шкіри. Я це знаю не з книжки.

А от чого робити категорично не варто, це ставити пережир на нуль. Деякі новачки в гонитві за «найчистішим» милом вирізають надлишок олії повністю. І отримують брусок, який лугований. Тобто в ньому лишається непрореагований луг, бо розрахунок без запасу не прощає жодної похибки на вагах. Таке мило дере шкіру. Краще завжди мати ту подушку в 5 відсотків: вона страхує і від неточності зважування, і від різниці в чистоті лугу.

До речі про чистоту. Стандартний їдкий натр це 97 відсотків і вище. Калькулятор зазвичай рахує під цю чистоту, але якщо ваш луг старіший або зберігався абияк, він міг набрати вологи з повітря і частково втратити силу. Тому луг я тримаю в герметичній банці й міняю раз на рік. Старий, відсирілий луг це одна з тих помилок, через які мило не застигає як треба, а ви потім годину думаєте, що зробили не так із рецептурою.

Вода. Її теж рахують, не наливають навмання. Стандарт, від якого я відштовхуюсь, це 33 відсотки від маси олій. Або, що те саме по суті, співвідношення води до лугу приблизно два до одного. На тисячу грамів олій це дає десь 330 грамів води. Більше лити не треба: занадто рідка маса довше сохне, брусок потім довго не твердне. Менше теж ризиковано: концентрація лугу у воді не повинна переходити за 40 відсотків, бо фізична межа розчинності взагалі 50, і працювати на самому краю це гратися з вогнем.

Щоб не висіло в повітрі, наведу збалансований розрахунок, на який сама дивлюся. На тисячу грамів олій при пережирі 5 відсотків потрібно 144,4 грама їдкого натру і 330 грамів води. Хочете зволожувальніше, на 8 відсотків пережиру, луг зменшується до 132,4 грама, вода лишається ті ж 330. Бачите логіку? Більше пережиру — менше лугу, бо ми навмисно лишаємо більше олії неомиленою.

І останнє, що мене досі дратує бачити в чужих рецептах: люди беруть SAP-значення для калію, коли варять тверде мило на натрії. Це різні луги. Натрій гідроксид для твердого бруска, калій для рідкого. Цифри для калію приблизно в 1,4 раза вищі. Переплутаєте, отримаєте або кашу, або їдку масу. Завжди дивіться, під який саме луг рахує калькулятор, перш ніж довіряти числу на екрані.

Зважуйте все на вагах, не міряйте мензуркою. Для невеликих домашніх партій беріть ваги з точністю до 0,1 грама, і не округляйте грубо. Зайвий грам лугу на маленькій партії відчувається.

Які етапи має холодний спосіб миловаріння?

Розкладаю все на столі заздалегідь. Ваги, термометр, дві ємності, одна під луг, друга під олії, форма вистелена пергаментом, рукавички й окуляри під рукою. Це перший етап, і його ніхто не любить, бо хочеться вже варити. А ти стоїш і протираєш посуд. Але якщо потім посеред процесу шукати ложку, маса не чекатиме.

Окуляри й рукавички надягаю до того, як відкрию банку з лугом. Вікно прочиняю. Посуд тільки нержавійка або міцний пластик, алюміній викидаю одразу, бо їдкий натр з ним реагує, і це не та хімія, яку хочеться бачити на кухні.

Далі зважування. Тут я зануда. Олії, воду й луг кладу на ваги з точністю до 0,1 г, на око тут не виходить нічого, бо кількість лугу рахується під кожну олію окремо за її омилювальним числом, потім усе підсумовується. Перерахувати під свій рецепт можна в мильному калькуляторі. Не вигадуйте цифр з голови.

Тепер найделікатніше. Луг ВСИПАЮ У ВОДУ, тонкою цівкою, помішуючи скляною паличкою. Ніколи навпаки. Вода в цей момент стрибає градусів до 80, паркий дух, тому й вікно відчинене. Розчин лишаю остигати до 37–43°C. Це довго. Хвилин двадцять, ну, може й більше, якщо в майстерні тепло і нікуди тепло дівати.

Поки розчин холоне, топлю тверді олії на слабкому вогні, поки не стануть рідкими, і вливаю до них рідкі. Суміш олій теж доводжу до 37–43°C. Сенс у тому, щоб обидві рідини були приблизно однієї температури й близько одна до одної. Розбіжність на десять градусів, і слід може повестися дивно.

Вливаю лужний розчин в олії. Не олії в луг, а в олії. Спершу мішаю ложкою, потім беру занурювальний блендер. Ось тут починається моя улюблена частина. Маса світлішає, густішає, і в якийсь момент крапля, що падає з блендера, лишає на поверхні слід, який не розходиться одразу. Це і є слід. Англійською кажуть trace, але я звикла казати просто «пішов слід».

На сліду додаю аромат і барвник. Ефірні олії, пігмент. Швидко, бо маса густішає на очах. Перемішую ще раз, рівномірно, без поспіху, але й не зволікаючи. Виливаю у форму, постукую нею об стіл, щоб вийшли бульбашки, накриваю.

Стоїть так 24–48 годин. Я не лізу, не тицяю, не перевертаю, нехай омилення йде. Через добу-півтори дістаю з форми й нарізаю ребристим ножем на бруски. Свіжий зріз пахне приголомшливо, маса ще м'якенька, ріжеться як холодне масло.

А тепер найважче для нетерплячих — визрівання. Бруски ставлю на ребро в сухому провітрюваному місці на 4–6 тижнів, а якщо в рецепті багато оливкової олії, то й усі 6–8. За цей час іде надлишок води, мило твердне, стає м'якшим до шкіри. pH у нього лужний за природою, десь 9–10, і це нормально для справжнього мила. Не вірте підписам про «нейтральне 7», бо це вже не мило.

Не чіпайте раніше. Я знаю, як свербить спробувати на третій день. Терпіння тут вирішує більше, ніж здається.

Чому пережир і неомилені олії важливі для якості мила?

Пережир — це та частина олій, яку луг просто не встиг чи не зміг розщепити. Лишилася вільною. Лежить у бруску ніжними жирними кислотами й працює на шкіру, а не проти неї.

Коли я тільки починала рахувати рецепти, мені здавалося, що мета омилити все до останньої краплі. Чисте мило, без лишків. Дурниця. Якщо взяти рівно стільки лугу, скільки треба для повного омилення, без жодного запасу олій, ти отримаєш брусок, який тягне зі шкіри геть усе. Сушить. Стягує. От ця стягнутість після вмивання, коли хочеться одразу намастити крем, це часто не про твій тип шкіри, а про нуль пережиру в рецепті. Або, ще гірше, про лишки невитраченого лугу, бо хтось округлив вагу й недодав олій.

Працює це так. Луг розщеплює тригліцериди в оліях, жирні кислоти зчіплюються з натрієм у молекули мила, а гліцерин виходить як побічний продукт реакції. Сам по собі гліцерин теж зволожує, він лишається в милі холодного способу, і це одна з причин, чому домашній брусок м'якший за магазинний. Але пережир це окрема історія. Я свідомо беру лугу трохи менше, ніж показує мильний калькулятор за SAP-значеннями. На скільки менше, і є той самий відсоток пережиру.

Індустріальний стандарт це 5%. Новачкам я кажу починати саме з цього, бо це безпечна межа: мило виходить добре вимите, але не їдке. Для сухої шкіри піднімаю до 8%, тоді брусок жирніший на дотик, піна кремовіша, а шкіра після нього не благає крему. Вище восьми вже обережно, бо мило стає м'якшим, швидше розмокає в мильниці й може раніше прогіркнути. Виняток — мило зі ста відсотків кокосової олії. Там пережир ставлять аж 20%, інакше воно злізає шкіру до рипу. Кокос настільки агресивно вимиває, що йому потрібен величезний запас вільних олій просто щоб лишитися людяним.

А тепер цифра, яка мене свого часу здивувала. У більшості натуральних мил холодного способу 86–99% поліненасичених жирних кислот лишаються неомиленими, це десь 5,0–7,0 мікрограма на міліграм, і так виходить майже незалежно від того, на яких оліях ти варила. Тобто навіть якщо ти заклала пережир рівно 5%, насправді в бруску живе значно більше вільних, цілих, корисних для шкіри кислот, ніж ти планувала на папері. Луг просто легше бере насичені кислоти, а ці довголанцюгові ненасичені часто проскакують. От чому олії з високим вмістом таких кислот, оливкова й соняшникова, дають таке м'яке, ласкаве мило.

Саме пережир вирішує, чи буде брусок ніжним до шкіри, чи стягне її до неприємного. Це підтверджують і ті, хто варить руками щодня, і публікації, які я колись вичитувала на PubMed, коли не вірила своїм же запискам. Насичені кислоти з кокоса й пальми дають твердість і піну. Ненасичені, олеїнова й лінолева, дають зволоження й те відчуття доглянутості.

Тому я ніколи не міняю одну олію на іншу без перерахунку лугу. Здається дрібницею. Не дрібниця. Кокосова потребує приблизно на 40% більше лугу, ніж оливкова. Заміниш склянку на склянку, не перерахувавши, і твій любовно закладений пережир перетвориться на лужний надлишок. А це вже зовсім інша розмова зі шкірою.

Яких помилок уникати при виготовленні мила з нуля?

Найгірше, що можна зробити з милом, — узяти SAP-значення не для того лугу. Звучить дрібно. А партію вбиває цілком. SAP це сапоніфікаційне число, скільки грамів лугу треба, щоб омилити один грам конкретної олії, і ось тут люди плутають тверде з рідким. Для твердого бруска беруть їдкий натр, NaOH. Для рідкого їдкий калій, KOH, і його SAP приблизно в 1,4 раза вищий. Якщо ви рахували на калькуляторі, а він підставив значення для калію в рецепт на натрію, ви недокладете лугу майже наполовину. Маса не схопиться. Буде стояти калюжею днями, жирна, м'яка, ніби сметана, що передумала ставати милом.

Я через цю плутанину сама сиділа над масою й не розуміла, чому слід не настає. Перевіряла термометр. Перевіряла блендер. Аж потім дійшло глянути, який луг калькулятор узяв за замовчуванням. От тоді й навчилася щоразу дивитися на цей рядок першим.

Друга річ, на якій горять майже всі новачки, кого я знаю, це вага замість об'єму. Не міряйте олії склянками. І луг ложками тим паче. Олії мають різну густину, і «півсклянки кокосової» сьогодні й завтра це різна маса. Усе зважують. Цифрові ваги з функцією тари, бажано з точністю до 0,1 грама для невеликих партій. Це не примха. Луг рахується від точної маси олій, і якщо ви недоважили чи переважили хоч одну олію, баланс лугу попливе. А луг, якого забагато, це їдкий брусок, який щипає шкіру. Лугу замало, мило жирне, м'яке, швидко гіркне.

Чистота лугу. Те, про що забувають геть усі. Стандартний їдкий натр це 97% і вище, не чистий метал. Якщо ваш калькулятор припускає 100%, а у вас на руках 97%, ви фактично кладете трохи менше активної речовини, ніж думаєте. На одній партії різниця дрібна. Але звичка не враховувати чистоту накопичується, і одного дня брусок виходить не таким, як завжди, а ви не розумієте чому. Дивіться, що написано на упаковці лугу, і ставте це число в калькулятор.

Старий луг це окрема пастка. Їдкий натр гігроскопічний, тягне воду й вуглекислий газ із повітря, і пакет, що пролежав відкритим півроку, уже не той. Грудкуватий. Вологий на дотик. Такий луг важить те саме, а працює слабше, бо частина його перетворилася на карбонат. Тримайте луг у герметичній тарі, бажано міняйте десь раз на рік. Я підписую дату на банці маркером, бо пам'ять річ ненадійна.

Не міняйте олії в рецепті, не перерахувавши луг. Це здається очевидним, поки ви не вирішите «о, оливкова закінчилась, доллю соняшникової». У соняшникової інше SAP. Кокосова, для прикладу, потребує приблизно на 40% більше лугу, ніж оливкова, настільки олії різні. Замінили одну на іншу в тій самій масі, лишили той самий луг, і баланс зламано. Або їдко, або жирно. Завжди ганяю новий розклад через калькулятор, навіть якщо міняю двадцять грамів. Дратує, так. Але дешевше, ніж викинута партія.

І ще про округлення. Не округляйте вагу занадто грубо. Калькулятор вам видасть, скажімо, 144,4 грама лугу, не пишіть «ну хай буде 145». На малій партії ці пів грама ще пробачаються, а от коли ви округляєте кожен інгредієнт «приблизно», помилки додаються одна до одної й вилазять боком. Я ловлю себе на цьому досі, чесно. Хочеться округлити для зручності. Не округлюю.

Воду теж рахуйте, не лийте на око. Стандарт це 33% від маси олій, або співвідношення вода до лугу як 2 до 1. Максимально луг розчиняється у воді десь до 50%, але до такої межі підбиратися не варто: концентрований розчин агресивний і небезпечний у роботі. Тримайтеся в межах до 40%. І, звісно, луг сиплемо у воду, повільно, у прохолодну, ніколи навпаки, інакше плюне киплячим. Окуляри, рукавички, провітрювання, посуд не алюмінієвий. Це не страшилка, це просто звичка, як надіти фартух.

Підготовлено за матеріалами:
The Effects of Cold Saponification on the Unsaponified Fatty Acid Composition and Sensory Perception of Commercial Natural Herbal Soaps - PubMed (pubmed.ncbi.nlm.nih.gov)
How to Calculate Lye for Cold Process Soap: Complete Guide | PetalMade Guides (petalmade.com)